ПОГАД

Я заходжу в музей й ніби бачу бабусину хату:

Піч у квітках і лежанку ще теплу від снів,

Повну вареників з сиром макітру щербату

Й покуть, що дарить веселку від рушників.

Блима лампадка на покуті в будні і свята,

Тато у ній тихо й вправно гноток поправля.

Пахнуть букети засушені - чепчик і м'ята,

Спогад дитинства щось тремтіть

у душі заставля.

Кличе скарбами розмальована скриня пузата,

А у прискринку,чого уже тільки нема!

Віко зі споду - історія наша крислата,

Часом багата, а часом - то зовсім німа.

А на долівці простилки лежать домоткані,

Ніби кличуть усіх нас виходити завтра у світ.

Бо чекають давно вже у гості доріжки незнані,

І тримати усім нам перед рідною хатою звіт.

Тож присядем за стіл, де сиділа

уся тут родина,

Пом'янемо - згадаймо,

затамуємо стиха свій біль.

Не скінчаться зв'язки хай від батька до сина,

І на цьому столі хай завжди буде хліб,

буде сіль!

З 2012 року відкрита «Зала історичної пам’яті і національного виховання»

В липні 2014 року відкрита «Зала національного одягу і народних ремесел».

Кiлькiсть переглядiв: 730

Коментарi