ПОГАД
Я заходжу в музей й ніби бачу бабусину хату:
Піч у квітках і лежанку ще теплу від снів,
Повну вареників з сиром макітру щербату
Й покуть, що дарить веселку від рушників.
Блима лампадка на покуті в будні і свята,
Тато у ній тихо й вправно гноток поправля.
Пахнуть букети засушені - чепчик і м'ята,
Спогад дитинства щось тремтіть
у душі заставля.
Кличе скарбами розмальована скриня пузата,
А у прискринку,чого уже тільки нема!
Віко зі споду - історія наша крислата,
Часом багата, а часом - то зовсім німа.
А на долівці простилки лежать домоткані,
Ніби кличуть усіх нас виходити завтра у світ.
Бо чекають давно вже у гості доріжки незнані,
І тримати усім нам перед рідною хатою звіт.
Тож присядем за стіл, де сиділа
уся тут родина,
Пом'янемо - згадаймо,
затамуємо стиха свій біль.
Не скінчаться зв'язки хай від батька до сина,
І на цьому столі хай завжди буде хліб,
буде сіль!
В липні 2014 року відкрита «Зала національного одягу і народних ремесел».